Що це за свято?
В світі не існує єдиної дати для початку нового навчального року — різні країни встановили для цього різний час. В Україні ж перший вересневий день знаменує не тільки настання осені — мільйони школярів і студентів саме тоді повертаються до навчальних закладів, щоб вчитися вже в наступному класі чи на наступному курсі. Але оскільки в нашому суспільстві до освіти прийнято ставитися з особливою повагою, то 1 вересня є не просто початком навчального процесу, а ще й щорічним святом, яке зветься Днем знань. Попри те, що День знань було запроваджено в радянські часи, ця подія залишилася традицією не тільки в Україні, а й у багатьох інших державах на території колишнього СРСР.
Як виникла ідея святкування Дня знань?
Ми давно звикли, що початок навчання дітей пов’язаний з першим днем осені, але так було не завжди навіть у нашого народу. Погляди на виховання й освіту нащадків у давніх слов’ян визначалися особливим світосприйняттям, заснованим на культі предків та природи. В ті часи необхідно було виховати в дитині якості, необхідні для праці, боротьби з природними стихіями та чужоземними загарбниками.
Першою вихователькою і вчителькою для дітей була мати, а після 7-річного віку хлопчиків і дівчаток окремо навчали родичі відповідно чоловічої та жіночої статі. Дітей залучали до різних видів роботи, ритуалів, обрядів та святкувань, таким чином готуючи їх до дорослого життя.
Князь Володимир Великий
Пізніше, з прийняттям християнства, в Русі з’явилося більше книг, а власна писемність сприяла появі шкіл. Проте початкову освіту діти здобували здебільшого вдома, а навчання в школах було вже наступним етапом. Першу школу «книжкового вчення» відкрив князь Володимир Великий у Києві 988 року. Багато для освіти зробив і Ярослав Мудрий, зокрема, створив першу бібліотеку при Софійському соборі та відкрив школу в Новгороді. За прикладом Києва й Новгорода почали відкриватися школи і в інших містах Русі.
Якщо перші навчальні заклади створювалися за ініціативою князів, тобто держави, то пізніше освітою стала опікуватися церква, а школи стали відкривати при монастирях. Це було пов’язано з тим, що грамота була необхідна для розповсюдження християнської релігії, а отже навчання грамоті й вірі сприймалося як єдиний процес. Але поряд з догмами християнства учні вивчали граматику, математику, риторику, філософію, іноземні мови, історію та природознавство.
Навала монголо-татар
Однак процес розвитку освіти в Русі сповільнився після навали монголо-татар, які спалили Київ, зруйнували багато монастирів, а вчителів вбили або забрали в полон. З часів приєднання українських земель до Речі Посополитої у XVI столітті почалося насаджування католицизму та пригноблення національної освіти. Діти з українських заможних родин мусили вчитися в католицьких освітніх закладах.
Братські школи
В XVI столітті в Україні почали відкриватися братські школи, засновниками яких були братства — національно-релігійні організації. Велика увага в цих школах приділялася гуманітарним дисциплінам, зокрема, іноземним мовам та діалектиці, але вивчалися й інші традиційні предмети й навіть мистецтво хорового співу. Батьки, віддаючи дітей до братської школи, підписували договір, який визначав взаємні обов’язки школи, учня та батьків.
При цьому братські школи були закладами середнього рівня, а першими вищими навчальними закладами в Україні стали Острозька школа-академія та Києво-Могилянська академія. Школа-академія в Острозі, відкрита князем Костянтином Острозьким на власні кошти у 1576 році, вирізнялася високим рівнем викладання, а вчитися там могли діти не тільки знаті, але й селян.
Києво-братська колегія
1632 року в результаті об’єднання Київської братської школи та школи Києво-Печерської Лаври було утворено Києво-братську колегію, якою опікувався митрополит Петро Могила. Згодом заклад на його честь назвали Києво-Могилянською академією. Таким чином, в Україні сформувалася система освіти з початкової, середньої та вищої ланок.
У XVIII – XIX століттях українці навчалися переважно в закладах трьох типів: діти незаможних селян та містян — в початкових парафіяльних школах, де навчали закону Божого, грамоти й арифметики; для нащадків купців і ремісників призначалися повітові училища; а діти дворян та високих чиновників вчилися в гімназіях. Середню освіту, як і право вступу до університету, надавали лише гімназії.
В різних освітніх закладах навчання починали в різний час — в сільській місцевості це зазвичай була пізня осінь або початок зими, коли малолітні батьківські помічники звільнялися від роботи в полі. В містах гімназії могли збирати учнів вже в серпні, але зрештою це залежало від рішення керівництва закладу. Так тривало досить довго й за радянських часів — аж до 1935 року, коли було затверджено обов’язкову для всіх навчальних закладів дату початку навчання — 1 вересня.